Журналіст у костюмі зайця бере коментарі у нардепів - бо ВР, каже, цирк

Співробітники прес-служби Верховної Ради спробували вивести з будівлі парламенту журналіста 1+1, який прийшов у костюмі зайця.
Як повідомляє кореспондент "Української правди", журналіст програми "Сніданок з 1+1" Роман Вінтонів створив справжній ажіотаж у парламенті, коли прийшов на зйомку у плюшевому костюмі новорічного зайця.
Журналіст відзначив, що вирішив так одягтися у зв’язку з останніми бійками у ВР.
"Якщо ВР перетворюється на цирк, то це треба офіційно визнати і вдягатися відповідним чином", - сказав журналіст
Заступник керівника прес-служби Ірина Кармелюк спробувала вивести журналіста, але за нього заступилися колеги.
Кармелюк наполягала, що зовнішній вигляд Вінтоніва не відповідає правилам.
Однак в парламенті відсутній дрес-код для відвідувачів, про що і нагадали журналісти.
У підсумку Вінтонів продовжив роботу у кулуарній частині, беручи у депутатів коментарі.
Деякі з народних обранців відмовились давати коментар зайцю. Зокрема лідер регіоналів Олександр Єфремов проігнорував його запрошення до інтерв’ю, зазначивши, що поспішає на зустріч.
Натомість регіоналка Юлія Льовочкіна охоче фотографувалася з журналістом у костюмі зайця.
Уніан 

Всіх з майбутнім Днем Святого Миколая! Хай він усім принесе щось хороше - якраз те, що Вам дуже треба, зробить якесь маленьке чудо!

Розум проти медіа-маніпуляції

Відеоролик, який має на меті привернути увагу пересічних читачів, слухачів та глядачів до того, що інформацію зі ЗМІ треба сприймати критично й свідомо

Від початку грудня в Інтернеті та на відео-екранах у Києві, Львові, Сімферополі, Рівному та Донецьку можна було побачити наш перший відеоролик в рамках інформаційної кампанії з медіа-грамотності "Розум проти медіа-маніпуляції". Нарешті з’явився другий відеоролик під назвою "На кожен факт є й інша думка!"
Відеоролики мають на меті привернути увагу пересічних читачів, слухачів та глядачів до того, що інформацію зі ЗМІ треба сприймати критично й свідомо.
Кампанія «Розум проти медіа-маніпуляції: інформаційна кампанія з медіа грамотності» реалізується міжнародною громадською організацією «Інтерньюз-Україна» та Українським освітнім центром реформ за підтримки проекту «У-Медіа» Інтерньюз Нетворк та USAID.
 


Джерело: "4 влада"

Хакери-месники і шпигуни на диліжансі

Стаття Умберто Еко для газети Libération

Справа WikiLeaks має подвійне значення. З одного боку, це уявний скандал — скандал, який виглядає таким тільки на тлі лицемірства, яке править відносинами між державами, громадянами та пресою. З іншого — ця справа знаменує глибокі зміни на міжнародному рівні і стає прообразом майбутнього регресу.

Та все по порядку. Перший аспект WikiLeaks — це підтвердження факту, що будь-яке донесення спецслужби будь-якої країни складається виключно з газетних вирізок. «Феноменальні» американські одкровення про сексуальні звички Берлусконі не містять нічого, чого б уже багато місяців не друкували газети (природно, крім тих, що належать йому самому), а похмуро-карикатурний портрет Каддафі давно став предметом естрадних жартів.

Правило, за яким секретні донесення повинні складатися тільки з уже відомих новин, принципово важливе для динаміки роботи спецслужб і не тільки в нашому столітті. Якщо ви підете до бібліотеки езотеричної літератури, ви побачите, що в кожній праці (про Грааль, про таємницю Ренн-ле-Шато, тамплієрів і розенкрейцерів) дослівно повторюється те, що вже було написано раніше іншими авторами. І це не тільки тому, що окультні автори не люблять займатися оригінальними дослідженнями (і не знають, де шукати новини про те, що не існує), але й тому, що ті, хто посвятив себе окультизму, вірять тільки в те, що вже знають, у те, що ще раз підтверджує їх знання. У цьому секрет успіху Дена Брауна. Те ж стосується і секретних донесень. Інформатори ліниві; ледачий або, щонайменше, обмежений шеф спецслужби (інакше, як знати, може, він міг би стати редактором Libération), який вважає за правду тільки те, що сам розпізнає. Цілком секретні відомості про Берлусконі, які американське посольство в Римі посилало до Державного департаменту, повторювали те ж саме, що попереднього тижня публікував Newsweek.

Тоді чому оприлюднення цих донесень наробило стільки шуму? З одного боку, з них стає зрозуміло те, що будь-який досвідчений спостерігач вже й так знає: що щонайменше з кінця Другої світової війни і з того моменту, коли глави держав отримали можливість зідзвонюватися по телефону або літати один до одного на літаку, посольства втратили свою дипломатичну функцію, ставши шпигунськими центрами і лише зрідка займаючись церемоніальними екзерсисами. Всі, хто дивиться фільми-розслідування, добре про це знає, то ж люди, які роблять вигляд, що не в курсі, просто лицемірить. Тим не менш, факт публічного відтворення цієї інформації порушує обов’язок лицемірства і виставляє американську дипломатію в дуже неприємному світлі.

По-друге, сама ідея того, що будь-який хакер може перехопити найпотаємніші секрети найсильнішої країни світу, завдає неслабкий удар по престижу Держдепартаменту. Тому скандал шкодить «зловмисникам» більше, ніж жертвам.

Але давайте подивимося глибше на те, що сталося. Раніше, за часів Оруелла, будь-яку владу можна було представити як Великого брата, який контролював кожен рух своїх підданих. Орвелівське пророцтво повністю збулося в момент, коли держава завдяки телефону має можливість контролювати кожен крок громадянина, кожну його транзакцію, готелі, в яких він зупиняється, платні автостради, по яких їздить, і так далі. Громадянин став жертвою недремного ока влади. А коли стає зрозуміло, як і відбулося зараз, що навіть тайники з владними секретами не можуть уникнути контролю з боку якого-небудь хакера, відносини контролю перестають бути односпрямованими і стають круговими. Влада контролює кожного громадянина, але кожен громадянин чи, принаймні, хакер, вибраний на роль громадського месника, може вивідати всі секрети влади.

Як влада, у якої більше немає можливості зберігати власні таємниці, може втриматися? Треба визнати, і про це колись говорив Георг Зіммель, що справжня таємниця — таємниця порожня, а порожню таємницю неможливо зробити явною; треба також визнати, що будь-яке знання про характер Берлусконі чи Меркель по суті є порожньою таємницею, таємницею без таємниці, оскільки відноситься до сфери загальновідомого. Проте оприлюднити, як це зробив WikiLeaks, той факт, що таємниці Хілларі Клінтон — порожні, рівноцінно відбирання у неї всієї влади. WikiLeaks ніяк не зашкодив ні Саркозі, ні Меркель, але дуже сильно нашкодив Клінтон та Обами. Якими будуть наслідки такої рани, нанесеної дуже сильній владі? Очевидно, що в майбутньому держави більше не зможуть розташовувати конфіденційну інформацію онлайн: це тепер все одно, що вішати її на дошку оголошень на найближчому перехресті. Не менш очевидно і те, що з нинішніми технологіями не можна розраховувати на підтримку конфіденційних відносин за телефоном. Немає нічого простіше дізнатися, що глава держави збирається кудись летіти на літаку або хоче зв'язатися з одним із своїх колег. Як в майбутньому можна буде підтримувати таємні або конфіденційні відносини? Я розумію, що поки мій прогноз відноситься до галузі наукової фантастики, але я змушений уявити собі державних агентів, які обережно переміщуються в диліжансах за неконтрольованими маршрутами, і при цьому несуть тільки повідомлення, завчені напам'ять або в кращому випадку ховають нечисленні письмові документи у підборі черевика. Інформація буде зберігатися в єдиному екземплярі у висувних ящиках, що замикаються на ключ: врешті-решт, вотергейтський злом мав менший успіх, ніж WikiLeaks.

Якось я вже мав можливість зауважити, що технології тепер розвиваються назад. Через століття після того, як бездротовий телеграф зробив революцію в комунікаціях, Інтернет повернув телеграф на телефонні дроти. Аналогові відеокасети дозволяли кінознавцям дослідити фільми кадр за кадром, перемотуючи плівку вперед і назад і виявляючи всі таємниці монтажу, тоді як тепер цифрові компакт-диски дозволяють тільки переходити від розділу до розділу, тобто "скакати" великими стрибками. На високошвидкісному поїзді з Риму до Мілана потрапляєш за три години, тоді як на літаку з урахуванням поїздки в аеропорт і з аеропорту — три з половиною. Тому немає нічого незвичайного в тому, що політикам і комунікаційним технологіям доведеться повернутися до транспорту на кінній тязі.

І останнє. Колись преса намагалася зрозуміти, що ж там таємно замишляють у тиші посольських особняків. Сьогодні конфіденційну інформацію посольства намагаються отримати у преси.
_____________________________________
Джерело: Libération

Дякую Боживу за статтю

Julian Assange: Why the world needs WikiLeaks ?

Інтерв`ю Ассанжа про Вікілікс, там під опцією звуку можна вибрати мову субтитрів.
http://www.ted.com/talks/julian_assange_why_the_world_needs_wikileaks.html

УАВПП та НАМ оголошують про початок прийому робіт на Конкурс Професійної Журналістики «Честь професії 2011»

 УАВПП та НАМ оголошують про початок прийому робіт на Конкурс Професійної Журналістики «Честь професії 2011»

Українська Асоціація Видавців (УАВПП) та Незалежна Асоціація телерадіоМовників (НАМ) за підтримки проекту У-Медіа оголошують про початок прийому робіт на Конкурс Професійної Журналістики «Честь професії 2011». Цілі конкурсу :
- виявити і заохотити визнанням журналістські матеріали високої професійної якості,
- зробити головний акцент на якість, повагу, визнання в журналістиці
Конкурс проводиться в п'яти номінаціях:
- За кращий матеріал з громадянською позицією
- За кращу подачу резонансного матеріалу
- За краще журналістське розслідування
- За кращу подачу складної теми
- "Надія журналістики"
Умови участі:
1. Існує три варіанти висунення номінантів: самостійно журналістами, колективно (роботи на конкурс висуває редакція або видавництво) і від імені третьої особи (хто-небудь - фізична особа - висуває на конкурс який-небудь журналістський матеріал).
2. Виставляти свої роботи на Конкурс можуть всі, хто професійно займається журналістикою в Україні - без обмежень за віком, типом ЗМІ (преса, телебачення, радіо, Інтернет), жанром та сферою журналістики, регіоном роботи та проживання. Кожен з подавачів заявок на участь у Конкурсі (журналіст, редакція або третя особа) може подавати роботи одночасно в декілька номінацій - обмежень по кількості заявок на участь в Конкурсі немає. Однак на кожну роботу, подану на Конкурс, необхідно оформляти окрему заявку і оплачувати Реєстраційний внесок.
3. Реєстраційний внесок за кожну подану (одну) роботу складає 50 грн.
Квитанцію для сплати внеску (для представників друкованих та інтернет-ЗМІ, радіо та ТБ) можна завантажити тут. Увага! Квитанція дійсна до 01.01.2011г.
Для рестрації у Конкурсі (для представників друкованих та інтернет-ЗМІ) необхідно заповнити заявку  та направити її з копією квитанції про сплату Реєстраційного внеску на e-mail: organizator@uapp.org чи по факсу 044-425-57-87 (Контактна особа - Оксана Мусієнко, кліент-сервіс УАВПП)
Для рестрації у Конкурсі (для представників радіо та ТБ) необхідно заповнити заявку  та направити її з копією квитанції про сплату Реєстраційного внеску на e-mail: raya@nam.com.ua: вказати чи по факсу 044-254-55-56 (Контактна особа – Оксана Панасевська, приймальня НАМ)
Прийом робіт проводиться з 20 жовтня 2010 року по 20 січня 2011 року.
Детальніше про процедуру подачі робіт читайте в Положенні про Конкурс
Церемонію нагородження переможців «Честь Професії 2011» та Конференцію з питань професійної журналістики, яка передуватиме церемонії нагородження, заплановано на кінець квітня 2011.
Олексій Погорелов, Генеральний директор УАВПП: «Увага професійного середовища до першого конкурсу «Честь Професії» та позитивні відгуки як учасників, так і членів Журі надзвичайно надихають нас на нові звершення. В цьому, другому, році проведення «Честь Професії» ми докладемо зусиль, щоб, по-перше, про конкурс знали всі журналісти, хто цікавиться професійними конкурсами. А по-друге, щоб участь у ньому взяли максимум активних журналістів.
Крім того, ми зробимо Конференцію максимально корисною для її учасників.»
Катерина Мясникова, виконавчий директор НАМ: «Укріплення ролі та збільшення поваги до роботи  журналіста та медіа загалом залишається одним з важливих завдань нашої організації. Минулорічний конкурс показав, що створення єдиної журналістської премії підтримується та всіляко схвалюється професійною спільнотою. Ми змогли об’єднати найкращих представників професії у великій Експертній раді, організувати роботу високо фахового журі, зібрати значну кількість робіт. Старт поставив досить високу планку, яку ми триматимемо і цього року. З новацій у 2011 році буде новий більш урочистий формат церемонії нагородження, більш широке залучення журналістів до участі у Конкурсі. Ми впевнені, що подія стане помітним явищем у житті медіа діячів».
Нагадаємо, що на Конкурс «Честь Професії 2010» було подано більше, ніж 170 робіт в 5 номінаціях.
Інформація про переможців та роботи-фіналісти 2010 року - тут.
До авторитетного журі, яке оцінювало конкурсні роботи, увійшли 17 професіоналів медіа-ринку.
Партнерами першого конкурсу «Честь професії» та Конференції з питань професійної журналістики виступили 5 міжнародних компаній - “Adobe Systems Україна”, “Майкрософт Україна”, Система компаній Кока-Кола в Україні, «Емвей Україна», компанія «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна» (JTI), українська бізнес-школа МІМ-Київ, Фонд розвитку ЗМІ Посольства США в Україні та Проект «У-Медіа». Інформаційними партнерами конкурсу виступили 38 всеукраїнських видань та 8 профільних медійних інтернет-сайтів
З питань, пов'язаних з подачею робіт на конкурс, звертайтеся, будь ласка, в Оргкомітет:
УАВПП (друковані ЗМІ та Інтернет-ЗМІ):
Оксана Мусиенко
клієнт-сервіс УАВПП
044-425-57-87
organizator@uapp.org 
www.uapp.org 

НАМ (радіо та ТВ матеріали):
Оксана Панасевська
приймальня НАМ
Тел. (044) 254 55 56
raya@nam.com.ua 
www.nam.org.ua

Перепост з "4 влади" 

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія. Частина 1.

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія. Частина 2.

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія. Частина 3.

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія. Частина 4.

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія. Частина 5.

Ольга Герасим"юк. Соціальна журналістика як місія. Частина 6.