Я, видимо, слишком много читаю журнал Esquire.
Вот пионеры из патриотических соображений отрезали голову таджику. В колонии они так хорошо выступали в самодеятельности, что их освободили по УДО и без экзаменов взяли в театральный вуз. Чему нас учит эта история? На чьей я стороне? Где здесь добро или зло? Как к этому относиться? Я лично затрудняюсь ответить.
Или вот женщина с пятью судимостями, будучи живой и здоровой, отдает своих детей за границу в усыновление, а потом раздевается догола и ложится ночью в сугроб, чтобы умереть. Через несколько часов она приходит в сознание и обнаруживает, что ничего себе не отморозила, абсолютно здорова и готова рожать еще. Если не считать это скрытой рекламой стеклоочистителя, которым она предварительно вдохновилась, в чем смыл этой истории? Что это такое? О чем это все?
Раз в две недели я обязательно читаю в «Афише» колонки Дугаева и Сапрыкина, потому что в их наблюдении за действительностью есть успокоительные упоминания о каких-то тенденциях, даже если тенденция заключается в том, что сограждане становятся все терпимее к терактам. Мне приятно думать, что во всем этом пиздеце есть динамика, статистика, графики изменений и какие-никакие закономерности, описываемые, например, институциональной теорией. Но терапевтический эффект длится недолго — закрыл журнал, и снова тревожно.
Вот, например, какая общественная наука объяснит необходимость публичного обрезания свитера в эфире Первого канала? Я понимаю, что коррумпированная власть нуждается в карманном телевидении, в этом есть логика, но согласно какому закону карманное телевидение должно производиться полоумными и для полоумных? Или зачем известная балерина сняла с себя трусы и заявила о выходе из «Единой России»? Почему я это знаю? Что этот факт добавляет к моей картине мира?
Коллеги Волобуев и опять же Сапрыкин (кажется, я много читаю и «Афишу») спорят в фейсбуках о Наталье Васильевой — нужно ли было печатать интервью с источником или следовало продолжить и провести глубокое расследование. Да, я все понимаю, Уотергейт, настоящая журналистика, здравый смысл. Но вот вопрос: зачем в стране с неработающими судами расследовать незаконное давление одного суда на другой суд с целью производства несправедливого суда, а потом нести это расследование в суд? Грубо говоря, кому на фиг нужна газета «Вашингтон Пост» в стране, где каждый знает, что Никсон засранец? Абсолютно не понятно, как быть гармоничной частью окружающей меня действительности, если не пить стеклоочиститель, не фотографироваться без трусов или не считать действительностью сюжеты из эфира Первого канала. Пойду посмотрю в окно, не идет ли почтальон с новой «Афишей».
Филипп Бахтин
главный редактор Esquire
Перепостив звідси
неділю, 27 лютого 2011 р.
суботу, 26 лютого 2011 р.
неділю, 13 лютого 2011 р.
Борис Потятиник: Інтернет активізував можливості обдарованих «Божою іскрою»
Інформаційне суспільство, появу якого ще минулого століття передбачив Елвін Тоффлер, вимагає від журналіста нових підходів та методів роботи, зберігаючи при цьому стандарти журналістської професії.
Про тенденції розвитку журналістики, якість журналістської освіти в Україні, особливості фаху та інтернет-журналістику розповів професор кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, голова редколегії часопису «Медіакритика» Борис Потятиник.
- Пане Борисе, розкажіть коротко про свій творчий шлях у журналістиці?
Як і більшості молодих, хотілося подорожувати, пізнавати нові світи, писати. Спочатку працював в редакціях районних та обласних газет Івано-Франківської області. В такій роботі був потрібен гумор, іронія,самоіронія і, головне, темп. Після 6-річної газетної лихоманки, коли щодня о 6-й вечора треба здавати матеріали, тому що пізніше вони не потраплять у завтрашній номер, пішов працювати в університет. Спочатку здалось, що тут життя завмерло. Словом, кожному випускникові нашого факультету від щирої душі радив би принаймні починати з щоденної газети. Це привчає швидко рухатися і рятує від лінощів навіть тепер.
- Зараз багато випускників факультетів, маючи диплом журналіста, не працюють в мас-медіа, і навпаки. На Вашу думку, з чим це пов’язано?
В Україні є близько 40 факультетів і відділень журналістики. Це величезний потік. Отож всі їхні випускники фізично не можуть мати застосування в редакціях. Частина молодих людей і їхніх батьків розглядають факультети журналістики як модну тусівку, де їхні діти можуть побути в непоганому середовищі 5 років. Це трохи розмиває функції факультету. З іншого боку, багато людей вчаться писати самостійно, виходять зі своїми блогами на широку публіку, пробують себе і бачать, що вони можуть зацікавити читача. Зі свого особистого блога переходять на блог при інтернет-виданні, пересуваються в мейнстрім. Інтернет активізував можливості приходу і виявлення обдарованих від природи, «з Божою іскрою», як колись казав професор Здоровега, журналістів з-поза меж факультетів.
- Деякі журналісти схильні розділяти журналістику на ремесло (в значенні поверхневого виконання однотипних функцій) і професію, яка вимагає глибших знань і навиків. Для Вас журналістика – це ремесло чи професія?
Добрий ремісник – це творча людина. Так само в журналістиці. Ремесло – перший етап творчої журналістської професії. Перед тим, як виходити на люди з претензійними коментарями, треба навчитися робити просто збалансований матеріал нейтральним стилем. Тобто, журналістика добра тоді, коли є певна стриманість, коли репортер чи аналітик ставить за мету дистанціюватися емоційно від об’єкта, застосовуючи стандартний професійний набір об’єктивної преси. А метафорика та емоції зрідка наче проривають дамбу, пробиваються через цю стриманість.
- А як щодо якості журналістської освіти, відчутного дистанціювання теорії від практики?
Якщо ми хочемо якісної журналістської освіти, то єдиний спосіб – зменшувати набори, піднімати конкурси, відбирати найкраще мотивованих претендентів. З огляду на те, що університети мають заробляти гроші, я не знаю, чи це вдасться здійснити. З відомих мені університетів на разі це вдалося Києво-Могилянській Академії.Цього року я був головою Державної екзаменаційної комісії в КМА і питав, чому в них набір на двохрічну магістерку з журналістики тільки 25 осіб. У відповідь почув, що більше не потребують. Можуть, але нехочуть. Навчання там настільки вимогливе і серйозне, що з тих 25 за два роки «відсіюється» 5. П’ята частина студентів ─ це багато.
Щодо журналістської освіти загалом, то це трохи надумана проблема. Університет– це певний вишкіл. Люди призвичаються дисциплінувати себе.Тобто, університет повинен привчити людей глибоко працювати в певному напрямку. Нещодавно менеджер одного з київських телеканалів казав, що навчити деяких навиків (як тримати мікрофон, як вести себе в кадрі) можна за 2 місяці.Але навчити ведучого певної культури мислення за два місяці не вдасться.
- Краще бути журналістом-універсалом чи мати профіль?
Людина не може мати глибокі зацікавлення до всього. Моя формула така: універсал (галузевий чи тематичний), але щось одне – знає особливо добре. Скажімо, неперевершено знається на телевізійній справі або дуже добре знає економіку.
- Відомий польський журналіст Ришард Капусцінський зазначав: «Американці розрізняють поняття journalist і media worker. Mediа worker в Америці – працівник сектора послуг, де виховують інформаційників, як кельнерів ресторану. Це не має нічого спільного із журналістикою». Ви брали участь у програмі ім. Фулбрайта в 1999-2000 роках. На Вашу думку, чи відповідають слова журналіста дійсності і чи спостерігаєте таке розрізнення в українській журналістиці?
В Штатах більшість журналістських шкіл, якими я цікавився, називалися «School of Journalism and Mass Communication», тобто «Школа журналістики і масової комунікації». Вони готували журналістів і рекламістів, або піарників. Це найбільш поширені спеціальності в цих школах. Інша справа, що вони намагаються доволі жорстко відділяти журналістів і рекламістів як кардинально протилежні професії. Американська журналістика, попри певні свої вразливі місця, орієнтується на незалежне висвітлення подій. В той час як реклама і РR асоціюються винятково з відроблянням грошей, певними проектами. І мені не до вподоби перемішування цих двох професій в Україні. Тобто, випускник факультету сьогодні – журналіст, завтра – політтехнолог, піарник якоїсь партії, а післязавтра – знову журналіст. Кажуть, якщо журналіста у Франції зловили на піарництві, то в нього можуть відібрати журналістську картку. Тобто, вигнати з журналістської професії.
- Українська журналістика, на відміну від журналістики інших країн, перебуває в законсервованому середовищі. Українські ЗМІ самостійно практично не висвітлюють міжнародних подій. Як Ви думаєте, чому?
Назву дві найважливіші причини. Перша – мовний бар’єр. Коли світ відкрився в сенсі кордонів, студентських обмінів та Інтернету, мене надзвичайно дивувало, чому журналісти не хочуть вчити, за окремими винятками, іноземні мови. Друга причина – українська журналістика має дуже скромну традицію висвітлення міжнародних подій. Це пов’язано, зокрема, і з нульовим варіантом розподілу пострадянського закордонного майна та нерухомості, коли Росія забрала найбільші активи ─ приміщення, корпункти тощо. Україна практично дотепер майже не має і не намагається мати власних кореспондентів за кордоном. В цьому наші найкращі щоденні газети разюче відрізняються від якісних газет на Заході. Якщо ви зайдете на сайт The New-York Times, то побачите рубрику «Світ», в якій є підрубрики: «Європа», «Близький Схід», «Азія», «Африка», «Європа»... У кожному підрозділі – по кілька матеріалів. Порівняйте це з жалюгідним висвітленням міжнародного життя в українських виданнях і робіть висновки.
- Зі зростаючою популярністю інтернету журналісти все частіше замінюють первинну інформацію з місця події на вторинну інформацію з мережі. Що можете сказати з цього приводу?
Писати, не відвідуючи місця подій, є досить небезпечно. Один з цікавих експериментів нещодавно зробили в Америці. Недалеко від Лос-Анджелеса є містечко Пасадена. Редактор одного з його інформаційних веб-сайтів звільнив 5 своїх кореспондентів, які за американськими мірками заробляли середню зарплату, і найняв індусів. Редактор вважав, що через інтернет вони можуть зробити все, що потрібно. Отже, заморські журналісти дистанційно заповнювали цілу газетну шпальту за якихось сім доларів: писали рецензії на концерти, розповіді про події і навіть писали репортажі з місцевої міськради, за роботою якої вони спостерігали через веб-камеру. Щоправда, не могли зауважити чогось важливого, якщо воно було поза межами огляду автоматичного об’єктива… Це вже епатажний вияв журналістики.
- ЗМІ привчили споживача до інтелектуальних лінощів. Відтак реципієнта влаштовує інформація, яку до нього доносять і за яку йому не потрібно платити. Чи не так?
До інтелектуальних лінощів споживача привчило телебачення - дивитися ліниво на екран, попиваючи пиво, розмовляти з кимось, поверхово сприймаючи інформацію. А інтернет – це повернення до глибших текстів, тому що текст завжди глибший, ніж мозаїчний колажний відеоряд на телебаченні. Інтернет за своєю природою – це все-таки активний пошук. Хоча, з іншого боку, там є все те погане і добре, що і в житті.
- «Сьогодні – четверта, завтра – перша, післязавтра – перша і єдина» ─ Ваша формула еволюції інтернет-журналістики. Які зміни спостерігаєте за період від перших своїх виступів на цю тематику і до сьогодні?
Люди вважають, що це казки. Але тут казка доволі швидко втілюється в реальність.Абсолютно безглуздо робити якісь прогнози. Прогнози, коли буде остання газета,модними були в 90-х роках. Зрозуміло, що є електрички і в тих електричках щедесяток років читатимуть газети. Тобто, вони нікуди не зникнуть. Євеличезна кількість консервативного населення. Але для покоління 5-20-річних дуже органічним є перехід на електронні ЗМІ. На жаль, в цій генерації друкована газета не буде витримувати конкуренції з електронним планшетом, якому доступні всі газети світу.
- Яке місце, на Вашу думку, в Україні займають інтернет-видання порівняно з іншими ЗМІ?
В масштабах України трон медіа-короля посідає телебачення. З огляду на це, більш-менш вагоме місце інтернет-ЗМІ мають в Києві. В столиці майже половина українських інтернет-користувачів. У всіх великих містах, на кшталт Львова та Дніпропетровська, разом взяти, – приблизно четвертина, а остання чверть – решта України. Існує прірва між Києвом, обласними і районними центрами та сільською місцевістю.
- Інтернет-видання в Україні знаходяться в позаправовому полі. Чи варто їм надати статусу ЗМІ?
Вони потроху вводяться в правове поле в Росії, Білорусі, які для нас не є ідеалом. Тому до цього підходив би дуже обережно. Цікавий блог може легко здобути більшу аудиторію, ніж районна газета. То що, реєструвати його як ЗМІ? Для мережі властиве стирання меж поміж ЗМІ і міжособистісною комунікацією, між журналістикою і не- журналістикою. 2005 року, коли в Міністерстві транспорту і зв’язку було запропоновано реєструвати всі електронні ЗМІ, піднялася хвиля протесту, і з того часу це питання залишили на розгляд самих ЗМІ. Хто хоче – реєструється як ЗМІ, хтоне має такого бажання – не реєструється. Найбільш відомі львівські інформаційно-аналітичні ресурси зареєстровані як інформаційні агенції. Отже, вони певною розумінні – в правовому медійному полі.
- Якими знаннями і навиками мають володіти випускники факультетів журналістики, щоб йти працювати у інтернет-ЗМІ?
За даними моніторингового сайту Internet World Stats, за рівнем інтернет-проникнення Україна посідає одне з останніх місць в Європі. Тому викладання в нас інтернет-журналістики може здатись зайвим. Проте, можна з великою ймовірністю стверджувати, що ми так і залишатимемося в «хвості» без спроб стимулювати розвиток нових медій. Одним з таких стимулів можна вважати відповідно спрямовану журналістську освіту. До Форуму видавців я планую видати свою нову книжку «Нариси з інтернет-журналістики». Вона будується за трьома розділами. В останньому розділі цитую опитування західних журналістів, які формулюють певні вимоги до журналістської освіти. Всі в один голос кажуть, що потрібен журналіст, який ходить нетільки з ноутбуком, але також з відеокамерою, з диктофоном. За декілька хвилин може написати кілька рядків на сайт, щоб випередити конкурентів, через декілька годин може написати більше. У вечірньому випуску на телебаченні, якщо це медійний конгломерат,він може дати невеличкий відеоматеріал. Врешті аналітичний матеріал – в завтрашню газету.
- Нещодавно «Телекритика» запустила новий мультимедійний проект «Відеотека». Створено підсайт, на якому журналісти ведуть свої відеоблоги. У відеоблозі Вахтанга Кіпіані одна з тем має назву «Як поєднати блогерство і професійну журналістику». На Вашу думку, як?
Це органічне поєднання. Я взагалі не проводжу межі технологічно. Один студентнаписав, що «Медіакритика» має структуру блога. Не заперечую. Суттєво, чи ти сповідуєш стандарти журналістики. Якщо це блог групи осіб чи однієї людини, в якому дотримано журналістських стандартів, – це журналістика. Тобто основним критерієм журналістики є контент, а не технологія.
- «Журналіст – це людина, яка має талант щодня заповнювати порожнечу»(Дж.Вест). Для Вас журналіст – це?
Я думаю, що швидше не так заповнювати порожнечу, як – трохи пожартуємо – творити зпорожнечі. Уявімо, що в пустелі як передбачили вчені, має впасти астероїд. І туди відправили СNN бригаду. Запевняю, що вони передаватимуть звідти «breakingnews»,навіть якщо астероїд насправді не впаде. Вони братимуть інтерв’ю в бедуїнів про те, що вони чули чи що вони думали про падіння астероїда, чи вони не бояться там бути. Приїхало кілька журналістів, є камери, сателіт, зв'язок ─ і вони будуть творити подію з нічого. За це критикують журналістику, зокрема телебачення. Творення події з нічого може мати негативне значення, а може – позитивне, в тому розумінні, що журналіст, як писали класики нашої професії, помічаєте, чого інші не помічають. Добрий есеїст, публіцист бачить щось незвичайне в буденному і звичайному.
Людмила Левченюк
Про тенденції розвитку журналістики, якість журналістської освіти в Україні, особливості фаху та інтернет-журналістику розповів професор кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, голова редколегії часопису «Медіакритика» Борис Потятиник.
- Пане Борисе, розкажіть коротко про свій творчий шлях у журналістиці?
Як і більшості молодих, хотілося подорожувати, пізнавати нові світи, писати. Спочатку працював в редакціях районних та обласних газет Івано-Франківської області. В такій роботі був потрібен гумор, іронія,самоіронія і, головне, темп. Після 6-річної газетної лихоманки, коли щодня о 6-й вечора треба здавати матеріали, тому що пізніше вони не потраплять у завтрашній номер, пішов працювати в університет. Спочатку здалось, що тут життя завмерло. Словом, кожному випускникові нашого факультету від щирої душі радив би принаймні починати з щоденної газети. Це привчає швидко рухатися і рятує від лінощів навіть тепер.
- Зараз багато випускників факультетів, маючи диплом журналіста, не працюють в мас-медіа, і навпаки. На Вашу думку, з чим це пов’язано?
В Україні є близько 40 факультетів і відділень журналістики. Це величезний потік. Отож всі їхні випускники фізично не можуть мати застосування в редакціях. Частина молодих людей і їхніх батьків розглядають факультети журналістики як модну тусівку, де їхні діти можуть побути в непоганому середовищі 5 років. Це трохи розмиває функції факультету. З іншого боку, багато людей вчаться писати самостійно, виходять зі своїми блогами на широку публіку, пробують себе і бачать, що вони можуть зацікавити читача. Зі свого особистого блога переходять на блог при інтернет-виданні, пересуваються в мейнстрім. Інтернет активізував можливості приходу і виявлення обдарованих від природи, «з Божою іскрою», як колись казав професор Здоровега, журналістів з-поза меж факультетів.
- Деякі журналісти схильні розділяти журналістику на ремесло (в значенні поверхневого виконання однотипних функцій) і професію, яка вимагає глибших знань і навиків. Для Вас журналістика – це ремесло чи професія?
Добрий ремісник – це творча людина. Так само в журналістиці. Ремесло – перший етап творчої журналістської професії. Перед тим, як виходити на люди з претензійними коментарями, треба навчитися робити просто збалансований матеріал нейтральним стилем. Тобто, журналістика добра тоді, коли є певна стриманість, коли репортер чи аналітик ставить за мету дистанціюватися емоційно від об’єкта, застосовуючи стандартний професійний набір об’єктивної преси. А метафорика та емоції зрідка наче проривають дамбу, пробиваються через цю стриманість.
- А як щодо якості журналістської освіти, відчутного дистанціювання теорії від практики?
Якщо ми хочемо якісної журналістської освіти, то єдиний спосіб – зменшувати набори, піднімати конкурси, відбирати найкраще мотивованих претендентів. З огляду на те, що університети мають заробляти гроші, я не знаю, чи це вдасться здійснити. З відомих мені університетів на разі це вдалося Києво-Могилянській Академії.Цього року я був головою Державної екзаменаційної комісії в КМА і питав, чому в них набір на двохрічну магістерку з журналістики тільки 25 осіб. У відповідь почув, що більше не потребують. Можуть, але нехочуть. Навчання там настільки вимогливе і серйозне, що з тих 25 за два роки «відсіюється» 5. П’ята частина студентів ─ це багато.
Щодо журналістської освіти загалом, то це трохи надумана проблема. Університет– це певний вишкіл. Люди призвичаються дисциплінувати себе.Тобто, університет повинен привчити людей глибоко працювати в певному напрямку. Нещодавно менеджер одного з київських телеканалів казав, що навчити деяких навиків (як тримати мікрофон, як вести себе в кадрі) можна за 2 місяці.Але навчити ведучого певної культури мислення за два місяці не вдасться.
- Краще бути журналістом-універсалом чи мати профіль?
Людина не може мати глибокі зацікавлення до всього. Моя формула така: універсал (галузевий чи тематичний), але щось одне – знає особливо добре. Скажімо, неперевершено знається на телевізійній справі або дуже добре знає економіку.
- Відомий польський журналіст Ришард Капусцінський зазначав: «Американці розрізняють поняття journalist і media worker. Mediа worker в Америці – працівник сектора послуг, де виховують інформаційників, як кельнерів ресторану. Це не має нічого спільного із журналістикою». Ви брали участь у програмі ім. Фулбрайта в 1999-2000 роках. На Вашу думку, чи відповідають слова журналіста дійсності і чи спостерігаєте таке розрізнення в українській журналістиці?
В Штатах більшість журналістських шкіл, якими я цікавився, називалися «School of Journalism and Mass Communication», тобто «Школа журналістики і масової комунікації». Вони готували журналістів і рекламістів, або піарників. Це найбільш поширені спеціальності в цих школах. Інша справа, що вони намагаються доволі жорстко відділяти журналістів і рекламістів як кардинально протилежні професії. Американська журналістика, попри певні свої вразливі місця, орієнтується на незалежне висвітлення подій. В той час як реклама і РR асоціюються винятково з відроблянням грошей, певними проектами. І мені не до вподоби перемішування цих двох професій в Україні. Тобто, випускник факультету сьогодні – журналіст, завтра – політтехнолог, піарник якоїсь партії, а післязавтра – знову журналіст. Кажуть, якщо журналіста у Франції зловили на піарництві, то в нього можуть відібрати журналістську картку. Тобто, вигнати з журналістської професії.
- Українська журналістика, на відміну від журналістики інших країн, перебуває в законсервованому середовищі. Українські ЗМІ самостійно практично не висвітлюють міжнародних подій. Як Ви думаєте, чому?
Назву дві найважливіші причини. Перша – мовний бар’єр. Коли світ відкрився в сенсі кордонів, студентських обмінів та Інтернету, мене надзвичайно дивувало, чому журналісти не хочуть вчити, за окремими винятками, іноземні мови. Друга причина – українська журналістика має дуже скромну традицію висвітлення міжнародних подій. Це пов’язано, зокрема, і з нульовим варіантом розподілу пострадянського закордонного майна та нерухомості, коли Росія забрала найбільші активи ─ приміщення, корпункти тощо. Україна практично дотепер майже не має і не намагається мати власних кореспондентів за кордоном. В цьому наші найкращі щоденні газети разюче відрізняються від якісних газет на Заході. Якщо ви зайдете на сайт The New-York Times, то побачите рубрику «Світ», в якій є підрубрики: «Європа», «Близький Схід», «Азія», «Африка», «Європа»... У кожному підрозділі – по кілька матеріалів. Порівняйте це з жалюгідним висвітленням міжнародного життя в українських виданнях і робіть висновки.
- Зі зростаючою популярністю інтернету журналісти все частіше замінюють первинну інформацію з місця події на вторинну інформацію з мережі. Що можете сказати з цього приводу?
Писати, не відвідуючи місця подій, є досить небезпечно. Один з цікавих експериментів нещодавно зробили в Америці. Недалеко від Лос-Анджелеса є містечко Пасадена. Редактор одного з його інформаційних веб-сайтів звільнив 5 своїх кореспондентів, які за американськими мірками заробляли середню зарплату, і найняв індусів. Редактор вважав, що через інтернет вони можуть зробити все, що потрібно. Отже, заморські журналісти дистанційно заповнювали цілу газетну шпальту за якихось сім доларів: писали рецензії на концерти, розповіді про події і навіть писали репортажі з місцевої міськради, за роботою якої вони спостерігали через веб-камеру. Щоправда, не могли зауважити чогось важливого, якщо воно було поза межами огляду автоматичного об’єктива… Це вже епатажний вияв журналістики.
- ЗМІ привчили споживача до інтелектуальних лінощів. Відтак реципієнта влаштовує інформація, яку до нього доносять і за яку йому не потрібно платити. Чи не так?
До інтелектуальних лінощів споживача привчило телебачення - дивитися ліниво на екран, попиваючи пиво, розмовляти з кимось, поверхово сприймаючи інформацію. А інтернет – це повернення до глибших текстів, тому що текст завжди глибший, ніж мозаїчний колажний відеоряд на телебаченні. Інтернет за своєю природою – це все-таки активний пошук. Хоча, з іншого боку, там є все те погане і добре, що і в житті.
- «Сьогодні – четверта, завтра – перша, післязавтра – перша і єдина» ─ Ваша формула еволюції інтернет-журналістики. Які зміни спостерігаєте за період від перших своїх виступів на цю тематику і до сьогодні?
Люди вважають, що це казки. Але тут казка доволі швидко втілюється в реальність.Абсолютно безглуздо робити якісь прогнози. Прогнози, коли буде остання газета,модними були в 90-х роках. Зрозуміло, що є електрички і в тих електричках щедесяток років читатимуть газети. Тобто, вони нікуди не зникнуть. Євеличезна кількість консервативного населення. Але для покоління 5-20-річних дуже органічним є перехід на електронні ЗМІ. На жаль, в цій генерації друкована газета не буде витримувати конкуренції з електронним планшетом, якому доступні всі газети світу.
- Яке місце, на Вашу думку, в Україні займають інтернет-видання порівняно з іншими ЗМІ?
В масштабах України трон медіа-короля посідає телебачення. З огляду на це, більш-менш вагоме місце інтернет-ЗМІ мають в Києві. В столиці майже половина українських інтернет-користувачів. У всіх великих містах, на кшталт Львова та Дніпропетровська, разом взяти, – приблизно четвертина, а остання чверть – решта України. Існує прірва між Києвом, обласними і районними центрами та сільською місцевістю.
- Інтернет-видання в Україні знаходяться в позаправовому полі. Чи варто їм надати статусу ЗМІ?
Вони потроху вводяться в правове поле в Росії, Білорусі, які для нас не є ідеалом. Тому до цього підходив би дуже обережно. Цікавий блог може легко здобути більшу аудиторію, ніж районна газета. То що, реєструвати його як ЗМІ? Для мережі властиве стирання меж поміж ЗМІ і міжособистісною комунікацією, між журналістикою і не- журналістикою. 2005 року, коли в Міністерстві транспорту і зв’язку було запропоновано реєструвати всі електронні ЗМІ, піднялася хвиля протесту, і з того часу це питання залишили на розгляд самих ЗМІ. Хто хоче – реєструється як ЗМІ, хтоне має такого бажання – не реєструється. Найбільш відомі львівські інформаційно-аналітичні ресурси зареєстровані як інформаційні агенції. Отже, вони певною розумінні – в правовому медійному полі.
- Якими знаннями і навиками мають володіти випускники факультетів журналістики, щоб йти працювати у інтернет-ЗМІ?
За даними моніторингового сайту Internet World Stats, за рівнем інтернет-проникнення Україна посідає одне з останніх місць в Європі. Тому викладання в нас інтернет-журналістики може здатись зайвим. Проте, можна з великою ймовірністю стверджувати, що ми так і залишатимемося в «хвості» без спроб стимулювати розвиток нових медій. Одним з таких стимулів можна вважати відповідно спрямовану журналістську освіту. До Форуму видавців я планую видати свою нову книжку «Нариси з інтернет-журналістики». Вона будується за трьома розділами. В останньому розділі цитую опитування західних журналістів, які формулюють певні вимоги до журналістської освіти. Всі в один голос кажуть, що потрібен журналіст, який ходить нетільки з ноутбуком, але також з відеокамерою, з диктофоном. За декілька хвилин може написати кілька рядків на сайт, щоб випередити конкурентів, через декілька годин може написати більше. У вечірньому випуску на телебаченні, якщо це медійний конгломерат,він може дати невеличкий відеоматеріал. Врешті аналітичний матеріал – в завтрашню газету.
- Нещодавно «Телекритика» запустила новий мультимедійний проект «Відеотека». Створено підсайт, на якому журналісти ведуть свої відеоблоги. У відеоблозі Вахтанга Кіпіані одна з тем має назву «Як поєднати блогерство і професійну журналістику». На Вашу думку, як?
Це органічне поєднання. Я взагалі не проводжу межі технологічно. Один студентнаписав, що «Медіакритика» має структуру блога. Не заперечую. Суттєво, чи ти сповідуєш стандарти журналістики. Якщо це блог групи осіб чи однієї людини, в якому дотримано журналістських стандартів, – це журналістика. Тобто основним критерієм журналістики є контент, а не технологія.
- «Журналіст – це людина, яка має талант щодня заповнювати порожнечу»(Дж.Вест). Для Вас журналіст – це?
Я думаю, що швидше не так заповнювати порожнечу, як – трохи пожартуємо – творити зпорожнечі. Уявімо, що в пустелі як передбачили вчені, має впасти астероїд. І туди відправили СNN бригаду. Запевняю, що вони передаватимуть звідти «breakingnews»,навіть якщо астероїд насправді не впаде. Вони братимуть інтерв’ю в бедуїнів про те, що вони чули чи що вони думали про падіння астероїда, чи вони не бояться там бути. Приїхало кілька журналістів, є камери, сателіт, зв'язок ─ і вони будуть творити подію з нічого. За це критикують журналістику, зокрема телебачення. Творення події з нічого може мати негативне значення, а може – позитивне, в тому розумінні, що журналіст, як писали класики нашої професії, помічаєте, чого інші не помічають. Добрий есеїст, публіцист бачить щось незвичайне в буденному і звичайному.
Людмила Левченюк
пʼятницю, 11 лютого 2011 р.
Через год Facebook будет неактуален
Сергій Лямець
Просто предчувствие. Через год самая популярная социальная сеть станет просто чем-то обычным.
Помню Одноклассники, из которых люди не вылазили сутками. Кто о них слышит сейчас? Раз в месяц захожу, на меня сразу обрушивается волна какого-то бреда, и через минуты три выхожу.
На Facebook сейчас мода. Вау-импульс. Я вижу, что живет сеть за счет того, что в нее пока что вливаются новые участники. Народ приколот, компании пытаются продвигать свои услуги.
Но это все эмоциональные привязки. Со временем чувства охладевают, и это неизбежно.
В этой связи мне нравится Google. Вот уж кто удержится. Потому что помимо эксплуатации wow-импульса, люди мыслят.
P.S. УП тоже мыслит. И от этого чертовски радостно.
Блоги УП
Просто предчувствие. Через год самая популярная социальная сеть станет просто чем-то обычным.
Помню Одноклассники, из которых люди не вылазили сутками. Кто о них слышит сейчас? Раз в месяц захожу, на меня сразу обрушивается волна какого-то бреда, и через минуты три выхожу.
На Facebook сейчас мода. Вау-импульс. Я вижу, что живет сеть за счет того, что в нее пока что вливаются новые участники. Народ приколот, компании пытаются продвигать свои услуги.
Но это все эмоциональные привязки. Со временем чувства охладевают, и это неизбежно.
В этой связи мне нравится Google. Вот уж кто удержится. Потому что помимо эксплуатации wow-импульса, люди мыслят.
P.S. УП тоже мыслит. И от этого чертовски радостно.
Блоги УП
четвер, 10 лютого 2011 р.
НТКУ зменшила частку мовлення українською
Нацiональна телекомпанiя України (НТКУ) зменшила вiдсоток мовлення українською мовою, а також частку культурно-мистецьких та науково-просвiтницьких передач.
Як повiдомила прес-служба Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення, загальний обсяг добового мовлення українською мовою НТКУ зменшила з 95 до не менше нiж 75 відсотків.
Також НТКУ збiльшила частку iнформацiйно-аналiтичних i публiцистичних передач з 5 годин 29 хвилин до 6 годин 27 хвилин, розважально-музичних – з 2 годин 48 хвилин до 3 годин 29 хвилин, але зменшує на годину культурно-мистецькi передачi та на 30 хвилин – науково-просвiтницькi.
У прес-релiзi зазначається, що на засiданнi Нацради з телерадiомовлення ухвалено позитивне рiшення щодо переоформлення лiцензiї на мовлення НТКУ у зв’язку зi змiною програмної концепцiї мовлення.
На засiданнi Нацради заступник генерального директора НТКУ Євген Буцан зазначив, що зараз основне завдання телеканалу – це розвиток, збiльшення рейтингу, упорядкування i пiдвищення якостi власного продукту. Змiна вiдсотка мовлення державною мовою пояснюється тим, що канал залучає певну кiлькiсть програм iнших виробникiв. Наприклад, передачi «Шустер live», After Live, «Про що кiно» виготовляються росiйською мовою.
«Також компанiя планує транслювання певної кiлькостi програм мовами нацiональних меншин. Тривають переговори з єврейською та угорською громадами, заплановано обмiн програмами з телеканалами Польщi», – зазначено в прес-релiзi.
Радіо Свобода
Як повiдомила прес-служба Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення, загальний обсяг добового мовлення українською мовою НТКУ зменшила з 95 до не менше нiж 75 відсотків.
Також НТКУ збiльшила частку iнформацiйно-аналiтичних i публiцистичних передач з 5 годин 29 хвилин до 6 годин 27 хвилин, розважально-музичних – з 2 годин 48 хвилин до 3 годин 29 хвилин, але зменшує на годину культурно-мистецькi передачi та на 30 хвилин – науково-просвiтницькi.
У прес-релiзi зазначається, що на засiданнi Нацради з телерадiомовлення ухвалено позитивне рiшення щодо переоформлення лiцензiї на мовлення НТКУ у зв’язку зi змiною програмної концепцiї мовлення.
На засiданнi Нацради заступник генерального директора НТКУ Євген Буцан зазначив, що зараз основне завдання телеканалу – це розвиток, збiльшення рейтингу, упорядкування i пiдвищення якостi власного продукту. Змiна вiдсотка мовлення державною мовою пояснюється тим, що канал залучає певну кiлькiсть програм iнших виробникiв. Наприклад, передачi «Шустер live», After Live, «Про що кiно» виготовляються росiйською мовою.
«Також компанiя планує транслювання певної кiлькостi програм мовами нацiональних меншин. Тривають переговори з єврейською та угорською громадами, заплановано обмiн програмами з телеканалами Польщi», – зазначено в прес-релiзi.
Радіо Свобода
вівторок, 8 лютого 2011 р.
понеділок, 7 лютого 2011 р.
Олег Кашин повернувся до роботи
Російський журналіст Олег Кашин, жорстоко побитий невідомими в листопаді минулого року, пройшов реабілітацію в Ізраїлі і повернувся до роботи.
"Він уже вдома, почувається добре, все у нього гаразд. На сьогоднішній день він повернувся до роботи тут, в Росії, продовжує писати матеріали", - повідомила в понеділок, 7 лютого, дружина журналіста Євгенія Мілова.
При цьому вона зазначила, що напад на Кашина не відбив у нього бажання займатися журналістикою.
Як повідомлялося, під час перебування в Ізраїлі Кашин зустрівся з президентом Росії Дмитром Медведєвим.
Нагадаємо, журналіста російської газети КоммерсантЪ було жорстоко побито в Москві в ніч на 6 листопада минулого року. При нападі він отримав відкриту черепно-мозкову травму, травму лицьового скелета і перелом нижніх кінцівок. Його виписали з лікарні в середині грудня.
Як пріоритетні версії нападу на Кашина слідство розглядає його професійну діяльність і особисті висловлювання в інтернет-блозі. Президент РФ Дмитро Медведєв доручив Генпрокуратурі і МВС взяти на особливий контроль розслідування злочину.
Раніше в інтерв'ю Леоніду Парфьонову Кашин зазначив, що не вважає свої матеріали такими, за які можна було б убити. При цьому він заявив, що не знає, хто стоїть за нападом.
Корреспондент.нет
При цьому вона зазначила, що напад на Кашина не відбив у нього бажання займатися журналістикою.
Як повідомлялося, під час перебування в Ізраїлі Кашин зустрівся з президентом Росії Дмитром Медведєвим.
Нагадаємо, журналіста російської газети КоммерсантЪ було жорстоко побито в Москві в ніч на 6 листопада минулого року. При нападі він отримав відкриту черепно-мозкову травму, травму лицьового скелета і перелом нижніх кінцівок. Його виписали з лікарні в середині грудня.
Як пріоритетні версії нападу на Кашина слідство розглядає його професійну діяльність і особисті висловлювання в інтернет-блозі. Президент РФ Дмитро Медведєв доручив Генпрокуратурі і МВС взяти на особливий контроль розслідування злочину.
Раніше в інтерв'ю Леоніду Парфьонову Кашин зазначив, що не вважає свої матеріали такими, за які можна було б убити. При цьому він заявив, що не знає, хто стоїть за нападом.
Корреспондент.нет
Підписатися на:
Дописи (Atom)